 |
 |
||||||||||
 |
|
 |
 |
 |
 |
 |
||||||||||||||||||||||||
 |
|
 |
Відділ еволюційної морфологіїІсторія відділуПорівняльно-анатомічні дослідження в Академії наук України проводяться з 1922 р.: спочатку на кафедрі експериментальної зоології та в Біологічному інституті ім. Ф. З. Омельченка, а з 1930 р. — у відділах експериментальної та порівняльної морфології новоствореного Інституту зоології і біології (з 1939 р. — Інститут зоології АН УРСР, нині — Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України). Ці дослідження організував і до 1941 р. очолював академік І. І. Шмальгаузен; він же був і першим директором Інституту та завідувачем відділу експериментальної морфології. 
І. І. Шмальгаузен
З моменту організації в лабораторії І. І. Шмальгаузена були три основні напрямки досліджень: дослідження проблеми детермінації і диференціації частин організму (Б. І. Балінський, М. І. Драгомиров); визначення факторів морфогенезу, значення пропорційного і непропорційного росту для встановлення дефінітивної форми (І. І. Шмальгаузен, Н. П. Бордзиловська, К. І. Сингаївська, В. В. Брунст); розробка питань генетики факторів росту у тварин (Г. І. Шпет, І. І. Назаренко, П. О. Сітько, І. М. Крайовий). 
Відділ експериментальної
морфології (1935)
Перші дві групи дослідників працювали протягом 30-х рр. у складі відділу експериментальної морфології (пізніше – механіки розвитку), а групу генетиків було в 1934 р. перетворено в окремий відділ загальної біології, керівником якого став І. Й. Агол. Однак, у 1936 р. він був заарештований і загинув, ставши жертвою репресій з боку сталінського режиму. Згодом (в 1937 р.) підрозділ, що одержав назву відділу генетики, очолив С. М. Гершензон, під керівництвом котрого відділ став одним з провідних центрів генетичних досліджень у Радянському Союзі. 
Відділ експериментальної морфології (1935)
У працях Б. І. Балінського та М. І. Драгомирова було продемонстровано на прикладі ембріонального розвитку кінцівки та ока неспецифічність дії індукторів: показано, що природа структур, котрі утворюються в процесі ембріональної індукції, визначається передусім природою реагуючої тканини. І. І. Шмальгаузен та його колеги досліджували процеси росту в різних організмів. Під час цих досліджень було широко застосовано експериментальні підходи та математичні методи і моделі. Шмальгаузен зрозумів зміну пропорцій між частинами в процесі росту як наслідок перебудови організму під час розвитку, що відбувається через численні взаємодії між органами та структурами, й усвідомив еволюційне значення цих процесів. Ґрунтуючись на одержаних результатах, І. І. Шмальгаузен розробив протягом 30-х – 40-х рр. теорію цілісності організму в індивідуальному та історичному розвитку. Формування та підтримування цілісності організму забезпечує природний добір, зокрема його стабілізуюча форма, яку до Шмальгаузена розглядяли як суто консервативний еволюційний чинник. Ця теорія стала одним з основних елементів сучасного дарвінізму – синтетичної теорії еволюції. Протягом 30-х рр. у відділі порівняльної морфології (завідувач – М. М. Воскобойников) було здійснено морфофункціональні та історичні дослідження вісцерального апарату риб. Вивчаючи онтогенез зябрового апарату селахій, М. М. Воскобойников вперше довів, що джерелом формування зябрових дуг є мезенхіма вісцерального листка бічної пластинки мезодерми. Філогенетичне ускладнення цього апарату М. М. Воскобойников пов’язував з еволюцією травної та дихальної функцій головної кишки. 
М. М. Воскобойников
Інститут зоології і його морфологічні підрозділи, зокрема, зазнали непоправної шкоди внаслідок репресій з боку тоталітарного режиму і під час другої світової війни. З числа співробітників відділу механіки розвитку були репресовані Т. А. Андронікашвілі та К. І. Сингаївська. К. І. Сингаївська провела два роки у Каргопольському концтаборі, але їй пощастило повернутися в Київ і відновитися на роботі в інституті. Під час німецької окупації Інститут зоології було пограбовано нацистами: окупанти вивезли до Німеччини фондові колекції, книжки, навіть лабораторне устаткування. М. М. Воскобойников помер в евакуації в Кзил-Орді. К. І. Сингаївська померла в окупованому Києві. Б. І. Балінський емігрував до Західної Європи; згодом він з великим успіхом продовжив ембріологічні та зоологічні дослідження в Університеті Вітватерсранда (Йоганнесбург, Південна Африка). Спадкоємцем відділу механіки розвитку став у повоєнні роки відділ біології індивідуального розвитку, який очолив професор Б. Г. Новиков. Дослідження були спрямовані на експериментальне вивчення онтогенетичного розвитку породних ознак птахів і, зокрема, на з’ясування дії світлового режиму на розвиток організму. І. І. Шмальгаузен залишався співробітником Інституту зоології, підтримував тісні зв’язки з київськими колегами, продовжував дослідження в галузі еволюційної морфології, зокрема розробку теорії стабілізуючого добору. Також у перші повоєнні роки дослідження з порівняльної морфології було продовжено за керівництва академіка Д. К. Третьякова (директор Інституту в 1944-1948). Офіційне визнання сталінським режимом лисенківських поглядів як єдино правильної доктрини і заборона на будь-яку їх критику (1948) призвели до практично повного згортання в Радянському Союзі досліджень з генетики та суміжних розділів біології (передусім – синтетичної теорії еволюції, що ґрунтується на синтезі класичного дарвінізму з корпускулярною генетикою). І. І. Шмальгаузен, що стояв у повоєнні роки на чолі антилисенківського опору, був як лідер «морганізму» відсторонений з усіх посад, а дослідження, що відбувалися за його керівництва або в розвиток його ідей, заборонені. У Інституті зоології АН УРСР було ліквідовано відділ генетики, а також скасовано тематику, пов’язану з дослідженням інтегруючої ролі природного добору. І. І. Шмальгаузена було звільнено з числа працівників інституту, і він уже ніколи не повернувся до роботи в Києві. Д. К. Третьякова було звільнено від обов’язків директора інституту та голови Відділу біологічних наук АН УРСР. Декого зі співробітників ліквідованого відділу генетики було звільнено з роботи, інші були змушені змінити тематику досліджень. На відновлення генетичних та еволюційних досліджень у післясталінські часи знадобилися десятиліття. У 1950 р. морфологів Інституту зоології було включено до єдиного відділу, що спочатку одержав назву відділу порівняльної морфології (а з 1960 р. — відділ еволюційної морфології, (у 1984-2016 рр. – відділ еволюційної морфології хребетних). Очолив його академік В. Г. Касьяненко (директор Інституту в 1950-1963).
Н. П. Бордзиловська, яка залишилася єдиною із співробітників, хто працював із І. І. Шмальгаузеном, стала своєрідною єднальною ланкою і свідком усіх трансформацій напрямків і назв відділу. Надія Петрівна володіла багатьма іноземними мовами і безвідмовно допомагала перекладати наукову літературу аспірантам Інституту до кінця свого життя. її не стало в 1996 р. Багато науковців різних поколінь із вдячністю згадують цю високоосвічену, чуйну і доброзичливу людину.
Н. П. Бордзиловська з
колегами
В. Г. Касьяненко започаткував у відділі дослідження з порівняльно-анатомічного та функціонального аналізу локомоторного апарату чотириногих. За період з 1950 по 1963 рр. були фундаментально вивчені у порівняльному плані суглоби кінцівок наземних хребетних (В. Г. Касьяненко, С. Ф. Манзій, П. М. Мажуга, В. І. Табін, В. М. Самош, Р. Г. Раділовська), кровоносні судини кінцівок й інших структур (П. М. Мажуга, Ю. П. Антипчук, О. Р. Радзієвський, Є. Г. Черняєв та ін.), захищено перші кандидатські, а потім і докторські дисертації. Відділ поступово зростав; була створена школа українських порівняльних морфологів. На жаль, під кінець 1962 р. Касьяненко почав швидко втрачати зір і змушений був відійти від активної дослідницької роботи, взявши на себе обов’язки наукового консультанта відділу. У 1963 р. відділ очолив доктор біологічних наук С. Ф. Манзій. До порівняльно-анатомічних досліджень додається новий напрямок — біомеханіка; задекларовано біонічну тематику. Але остання через слабку матеріально-технічну базу не отримала подальшого розвитку. Однак, на інші нові напрямки виділялося додаткове фінансування; у відділі з’явилися молоді аспіранти, інженери, і чисельність його досягала рекордної величини — до 30 співробітників.
З 1965 р. у відділі було започатковано дослідження нервової системи, що пов’язано з приходом доктора медичних наук Г. Б. Агаркова. Цей напрямок розробляли аспіранти: М. М. Ільєнко — іннервація суглобів (1965), М. Ф. Ковтун — іннервація мускулатури кінцівок (1966), Б. Г. Хоменко — черепномозкові нерви (1969).
Проведено біомеханічний аналіз скелета кінцівок (К. П. Мельник, В. О. Кликова), їх суглобів (С. Ф. Манзій, О. Г. Березкін, В. І. Кликов та ін.), м’язів кінцівок і тулуба (С. Ф. Манзій, В. С. Коток, В. Ф. Мороз, М. Ф. Ковтун) у різних груп і видів ссавців; синовіальної рідини суглобів (А. Н. Щегольков, О. Г. Березкін). Запропоновано новий медичний препарат — біологічний замінник синовіальної рідини для лікування остеоартрозів. Для вивчення органів локомоції вперше застосовані: електроміографія, подографія, механографія суглобів. Комплекс приладів для цих досліджень був зконструйований співробітниками відділу (В. П. Тулюпа, В. С. Коток, В. Ф. Мороз). Тривали дослідження кровоносних судин (Л. П. Осінський), хребта (О. Я. Пилипчук). У ці роки на базі відділу еволюційної морфології було створено нові наукові підрозділи Інституту: відділ цитології та гістогенезу, що існував як окремий підрозділ інституту в 1963-2016 рр., завідувачі — П. М. Мажуга (директор Інституту в 1963-1965) і Н. В. Родіонова і відділ функціональної морфології водяних тварин (існував як окремий підрозділ інституту в 1969-1991 рр., завідувачі — Г. Б. Агарков, О. П. Мангер).
На початку 70-х рр. минулого століття у відділі було започатковано еколого-морфологічні дослідження (М. Ф. Ковтун). Морфологічні характеристики систем органів було порівняно з особливостями біології досліджуваних тварин, зокрема локомоції. Першими були досліджені представники ряду кажанів На основі цих досліджень були запропоновані припущення щодо походження та еволюції кажанів. Було встановлено негомологічність літальної перетинки кажанів та ссавців, спеціалізованих до планерування; обґрунтовано монофілію кажанів.
У 1984 р. відділ очолив доктор біологічних наук М. Ф. Ковтун. Було продовжено функціонально- та еколого-морфологічні дослідження й розпочато ембріологічні. У 1984 р. на базі відділу була проведена Всесоюзна конференція з біомеханіки. У 1985 р. відділ організував і провів Всесоюзну конференцію з проблем дослідження кажанів. 
Експериментальна база Інституту зоології
в урочищі Феофанія (південна околиця Києва):
Науковці відділу досліджували функціональну морфологію та екоморфологію кажанів (М. Ф. Ковтун, І. М. Ковальова, Р. Й. Лихотоп, Н. Ф. Жукова, С. Ю. Леденьов, Я. А. Омельковець, І. І. Дзеверін), куроподібних птахів (В. Ф. Сич, І. О. Богданович), мухоловок (О. М. Пекло). Водночас на матеріалі копитних та деяких інших тварин було продовжено розробку функціонально-морфологічної та біомеханічної тематики (О. Г. Березкін, К. П. Мельник, В. І. Кликов, В. О. Кликова, В. Ф. Мороз, В. С. Коток, Л. П. Осінський). Тривала розробка концепції походження кажанів (М. Ф. Ковтун, І. М. Ковальова, Р. Й. Лихотоп, Н. Ф. Жукова, С. Ю. Леденьов). Було запропоновано нову гіпотезу походження апарату наземної локомоції птахів (І. О. Богданович) та птахів як класу (І. О. Богданович у співавторстві з Є. М. Курочкіним, ПІН РАН). У дослідженні мінливості та еволюції кажанів було залучено методи багатовимірної статистики (І. І. Дзеверін). Було досліджено ембріогенез черепа та скелета кінцівок кажанів (М. Ф. Ковтун, Р. Й. Лихотоп, С. Ю. Леденьов), пізніше воронових птахів (М. Ф. Ковтун, Ю. В. Шатковський, О. В. Шатковська). 
Співробітники відділу
еволюційної морфології хребетних та їх колеги (грудень 1993 р.)
Поступово порівняльно-анатомічними, еколого-морфологічними та порівняльно-ембріологічними дослідженнями було охоплено основні групи хребетних та основні системи органів: травну (Н. Ф. Жукова), дихальну (І. М. Ковальова), органи локомоції (І. О. Богданович, І. М. Ковальова, С. Ю. Леденьов), кровоносну (Л. П. Осінський), репродуктивну та видільну (О. В. Нечаєва, С. О. Гілевич), шкіру (О. П. Коваль), органи терморегуляції (І. П. Закревська). Було досліджено ембріогенез черепа деяких представників плазунів (О. М. Яригін, Г. В. Шевердюкова). У рамках співпраці між Інститутом зоології та Волинським національним університетом імені Лесі Українки розпочато дослідження з ембріології кісткових риб (Я. В. Степанюк та М. Ф. Ковтун). 
Співробітники відділу
еволюційної морфології хребетних (червень 2005 р.)
У 2013 р. відділ очолив доктор біологічних наук І. І. Дзеверін. До числа основних напрямків роботи у відділі увійшли дослідження з морфометрії та залучення статистичних методів до порівняльно-морфологічних та екологічних даних (І. І. Дзеверін, П. Є. Гольдін, М. А. Гхазалі, Г. В. Романюк, С. В. Давиденко, О. О. Верцімаха), а також різнобічні дослідження біології морських ссавців (П. Є. Гольдін, К. О. Вишнякова, О. В. Гладіліна, О. В. Савенко, С. В. Давиденко, Ю. Ф. Іванчикова, В. С. Теліженко, П. А. Отряжий), дослідження з палеонтології (Л. В. Попова, П. Є. Гольдін, С. В. Давиденко, П. А. Отряжий), таксономії та філогенетики (П. Є. Гольдін, Л. В. Попова, М. А. Гхазалі, І. І. Дзеверін, С. В. Давиденко, В. С. Теліженко, П. А. Отряжий), екології та наукових основ охорони біологічного різноманіття (П. Є. Гольдін, Ю. Ф. Іванчикова, К. О. Вишнякова, О. В. Гладіліна, М. А. Гхазалі). Водночас було продовжено класичні для відділу дослідження з порівняльної та функціональної морфології (І. О. Богданович, П. Є. Гольдін, О. В. Шатковська, І. М. Ковальова, С. В. Давиденко, П. А. Отряжий) та ембріології (М. Ф. Ковтун, О. М. Яригін, Г. В. Шевердюкова). У 2016 р. до складу відділу еволюційної морфології було включено колишній відділ цитології та гістогенезу. Дослідження з гістології, які велися у цьому відділі (Н. М. Акуленко, Н. В. Золотова-Гайдамака), було продовжено на базі відділу еволюційної морфології. Продовжено співпрацю в галузі еволюційної ембріології з фахівцями ВНУ ім. Лесі Українки (Я. В. Степанюк, О. В. Костєлова). Науковці відділу вивчали шляхи та закономірності еволюції китоподібних (П. Є. Гольдін, С. В. Давиденко, В. С. Теліженко, П. А. Отряжий), кажанів (І. І. Дзеверін, М. А. Гхазалі), гризунів (Л. В. Попова, І. І. Дзеверін), хижих (П. А. Отряжий, П. Є. Гольдін, Г. В. Романюк), низки груп птахів (І. О. Богданович, О. В. Шатковська, М. А. Гхазалі), механізми еволюції (І. І. Дзеверін, М. А. Гхазалі, В. С. Теліженко, П. Є. Гольдін, С. В. Давиденко), модульність та інтеграцію організмів (І. І. Дзеверін, М. А. Гхазалі, П. Є. Гольдін, В. С. Теліженко, С. В. Давиденко, О. О. Верцімаха), роль гетерохроній в еволюції (П. Є. Гольдін, О. М. Яригін). Науковці відділу брали участь у впровадженні в Україні передового наукового інструментарію: геометричної морфометрії (П. Є. Гольдін, М. А. Гхазалі, Л. В. Попова, Г. В. Романюк, С. В. Давиденко), молекулярної філогенетики (М. А. Гхазалі, В. С. Теліженко), філогенетичних порівняльних методів (М. А. Гхазалі, І. І. Дзеверін), еволюційної кількісної генетики (І. І. Дзеверін, М. А. Гхазалі), палеогістології (С. В. Давиденко), біоінформатики (В. С. Теліженко), біоакустики (Ю. Ф. Іванчикова), математичних методів аналізу структури складних систем (О. О. Верцімаха). Працівники відділу були виконавцями низки наукових проєктів, зокрема двох проєктів за рахунок грантової підтримки Національного фонду досліджень України: «Цілісність організму ссавців як фактор стійкості при водному та повітряному способах життя (на прикладі скелетних ознак)» (2020 – 2023, науковий керівник – П. Є. Гольдін) та «Шляхи еволюції розмірів тіла ссавців і птахів: траєкторії адаптації і подолання обмежень» (розпочато у 2026, науковий керівник – П. Є. Гольдін). На базі відділу здійснюється проєкт «Встановлення банку зразків тканин китоподібних в Україні» за замовленням Постійного секретаріату Угоди ACCOBAMS (Монако)» (керівник проекту –П. Є. Гольдін). Співробітники відділу взяли активну участь у реалізації освітньо-наукової програми Інституту зоології. Відділ функціонував як випускний підрозділ (2016-2021), пізніше цю роботу було покладено на Групу науково-освітньої підготовки, у роботі якої беруть участь співробітники відділу (керівник групи, гарант освітньо-наукової програми – І. І. Дзеверін). Працівники відділу підготували та викладають ексклюзивні курси для аспірантів (І. І. Дзеверін, М. А. Гхазалі, П. Є. Гольдін, Л. В. Попова, С. В. Давиденко), здійснюють організаційне та методичне забезпечення процесу викладання та захисту (І. І. Дзеверін, Л. В. Попова, Н. В. Золотова-Гайдамака, М. А. Гхазалі). На базі відділу відбувається підготовка дисертацій, а також студентських дипломних та курсових робіт. У своїй діяльності відділ еволюційної морфології намагається поєднати класичні підходи з сучасними і працювати на сучасному рівні наукових досліджень. Продовжуючи закладені І. І. Шмальгаузеном традиції еволюційних та онтогенетичних досліджень, співробітники відділу водночас повною мірою враховують теоретичні та методичні новації пізніших часів і орієнтуються на сучасні наукові стандарти. Збереження досягнутого рівня наукових досліджень набуває особливого значення для працівників відділу, як і для всіх українських науковців, в умовах російсько-української війни.
|
 |
||||||||||||||||||||||||
 |
 |
 |
 |
 |
||||||||||||||||||||||||
Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України, 2004-2026 |
