 |
|
 |
Лабораторія популяційної екології
Історія підрозділу
Незабаром після створення Інституту в його структурі
було організовано екологічний підрозділ під назвою Сектор екології
тварин, який очолив професор О. Г. Лебедєв. Надалі цим підрозділом
керували професор О. О. Любіщев, член-кореспондент АН УРСР Є.
В. Зверозомб-Зубовський, академік АН УРСР П. О. Свириденко, професор
М. М. Синицький, професор І. Т. Сокур. З 1981 р. його очолює член-кореспондент
НАН України І. Г. Ємельянов. Назва підрозділу змінювалася, наразі
він має назву – лабораторія популяційної екології.
Впродовж роботи підрозділу в ньому працювали
дослідники, які зробили суттєвий внесок в розвиток вітчизняної
та світової науки.
Абелєнцев
Василь Ісаакович
Гіренко
Леонід Леонідович
Звірозомб-Зубовський
Євген Васильович
Котенко Тетяна
Іванівна
Лебедєв Олександр Георгійович
Любищев
Олександр Олександрович
Петрусенко Олександр Андрійович
Решетник
Євдокія Григорівна
Свириденко Павло Олексійович
Сокур
Іван Тарасович
Тесленко
Сергій Васильович
Хоменко Володимир
Миколайович
та інші.
Витяг з нарису «Відділ популяційної екології та біогеографії»
(у виданні до 75-річчя Інституту зоології)
«Основним науковим напрямком підрозділу, починаючи
з 1947 р. і в подальші роки, було вивчення екології гризунів —
шкідників сільського, лісового та комунального господарств, як
основи для розробки ефективних заходів обмеження їхньої чисельності.
(В. І. Абєлєнцев, Є. Г. Решетник, Л. Л. Гіренко, Ю. M. Куражківський
та ін.).
У 1960-70-х pp під керівництвом І. Т. Сокура
проводилися дослідження екології популяцій гризунів (полівок та
ховрахів) агроценозів України. У результаті проведених комплексних
еколого-фауністичних, еколого- та морфо-фізіологічних досліджень
отримано оригінальні дані щодо характеру пристосувань гризунів
до існування в різних екологічних умовах, виявлено специфіку динаміки
чисельності тварин у природних і штучних екосистемах (M. Т. Шевченко,
С. І. Золотухіна, H. С. Філіпчук, В. А. Гайченко, І. Г. Ємельянов
та ін.). Крім цього, вивчались екологічні умови існування ондатри
в Київському, Канівському, Кременчуцькому, Дніпродзержинському
та Каховському водосховищах (В. М. Самош).
У 1980-1990-х pp. XX ст. проводились комплексні
дослідження з екології фонових видів амфібій та плазунів (Т. І.
Котенко), птахів і ссавців (С. І. Золотухіна, В. І. Горлінський).
Було отримано оригінальні дані щодо трофічних відносин хребетних,
структурного різноманіття та ярусно-бїогопічного розподілу ентомофауни,
визначено найбільш перспективні модельні об'єкти для біоіндикації
(О. А. Петрусенко, І. К. Поліщук, Ю. В. Бєлкін, В. М. Хоменко,
О. А. Михалевич, В. І. Вакаренко, Ю. В. Міщенко, В. Є. Гур'янова
та ін.). Продовжувались дослідження впливу сучасних агротехнічних
заходів і засобів захисту рослин на мишоподібних гризунів в агроценозах
України, що дозволило розробити науково обґрунтований комплекс
заходів захисту рослин від шкідників, (І. Т. Сокур, В. А. Гайченко,
О. В. Маслова). Паралельно з цим було розпочато дослідження в
області популяційної морфології деяких груп хребетних для з'ясування
ролі морфологічної мінливості в ході пристосування тварин до існування
в різних екологічних умовах (О. М. Котляров, С. В. Тесленко, І.
В. Загороднюк, В. М. Песков та ін.).
У 1990–2000 рр. основним науковим напрямком
було вивчення загальних принципів та механізмів підтримання стійкості
екосистем, розробка наукових основ збереження різноманіття, з'ясування
особливостей функціонування біосистем різного ступеня інтеграції
у мінливому середовищі, а також ролі різноманіття в підтриманні
функціональної стійкості екосистем (І. Г. Ємельянов, О. А. Михалевич).
Запропоновано нові підходи та оригінальні показники оцінки складності
біотичних угруповань. Опрацьовано алгоритм виявлення типових (репрезентативних),
унікальних і цінних за біорізноманіггям територій (І. Г. Ємельянов,
І. В. Загороднюк, В. М. Хоменко). Одержано нові дані щодо видового
складу, біотопічного розподілу, чисельності груп фонових та раритетних
видів хребетних тварин, проаналізовано провідні антропічні чинники,
що впливають на стан популяцій певних видів і структуру фауністичних
комплексів. На основі результатів цих досліджень розроблено рекомендації
щодо збереження різноманіття тварин, зокрема внесено пропозиції
щодо включення окремих видів до Червоної книги України, створення
нових заповідних об'єктів. (T. І. Котенко, І. В. Загороднюк).
Важливими в прикладному аспекті були дослідження щодо вивчення
екологічних особливостей угруповань мікромаммалій, їх епізоотичного
та епідемічного значення в основних природних зонах України (О.
Є. Зиков). Внаслідок аналізу теріофауни Східної Європи з'ясовано,
що вона включає 18 надвидових груп, кожна з яких розглядалась
як один поліморфний вид (І. В. Загороднюк). Встановлено що, провідну
роль на ранніх етапах морфологічної диференціації у двійникових
комплексах відіграє вікова мінливість, яка є наслідком фіксації
у дефінітивному стані різних стадій онтогенетичного розвитку метричних
ознак (В. М. Песков). Зазначений механізм лежить і в основі формування
географічної мінливості як кожного полівидового комплексу, так
і аловидів, що входять до складу надвидових груп (І. В. Загороднюк).
З'ясовано, що пропорції тіла жаб і ящірок та пропорції черепа
ссавців є самостійною інтегральною таксономічною ознакою, за якою
розрізняються майже всі морфологічно близькі види та види-двійники.
На основі цього проаналізовано внутрішньовидові та міжвидові рівні
фенотипової диференціації деяких груп хребетних, що надало можливість
встановити таксономічний статус деяких внутрішньовидових форм
(В. М. Песков).»
<<
На сторінку Лабораторії
|
 |
