Бібліотека

«Тропою генетики»

К 100-летию со дня рождения С. М. Гершензона

С. М. Гершензон
1933 г.

З книги Сергія Михайловича Гершензона „Тропою генетики”:

«Я родился 11 февраля 1906 г. в Москве в семье известного историка русской литературы М. О. Гершензона.

Еще в средней школе я увлекся биологией под впечатлением замечательного русского натуралиста С. В. Покровского, преподававшего там естествознание...

В 1923 г. поступил на биологическое отделение физико-математического факультета МГУ. Там уже на первом курсе мой интерес к биологии еще более возрос под влиянием блестящих лекций Н. К. Кольцова по курсу «Введение в биологию», в которых он знакомил студентов с самыми передовыми, только что возникшими в мировой науке биологическими направлениями: учением о витаминах, учением о гормонах, учением об условных рефлексах и особенно подробно - учением о материальных основах наследственности, включая хромосомную теорию. Наряду с занятиями в университете я еще первокурсником запоем прочитал две вышедшие в 1923 г в русском переводе книги «Структурные основы наследственности» Т. Г. Моргана и «Механизм и физиология определения пола» Р. Гольдшмидта и, чуть позже, появившуюся в 1924 г. отличную монографию по цитогенетике Г. А. Левитского «Материальные основы наследственности». В результате у меня к концу первого курса сложилось определенное намерение посвятить себя генетике».

Після закінчення аспірантури в Московському державному університеті С. М. Гершензон продовжив роботу як асистент, а згодом - як доцент кафедри генетики МДУ. Після того, як в Ленінграді у 1934 році був заснований Інститут генетики, Сергій Михайлович отримав запрошення від М. Вавилова і з 1935 року, коли Інститут перевели до Москви, розпочав роботу на посаді вченого спеціаліста у відділі Г. Дж. Меллера.

Нажаль, негативне ставлення і різка критика Т. Д. Лисенка мала величезний вплив на подальший розвиток генетики в СРСР. Агресивні виступи в пресі та на всіляких зборах посилювалися, атмосфера ставала все більш напруженою. Саме в цей час, на початку 1937 р., Сергій Михайлович отримує лист від віце-президента Академії наук України А. А. Сапегіна, в якому від імені Президії вченого запрошують переїхати до Києва з метою очолити нещодавно створений відділ генетики Інституту зоології АН України.

З книги С. М. Гершензона «Тропою генетики»:

"В 1936 г. я завершил цикл своих работ по изучению гетерохроматического района Х-хромосомы дрозофилы и, подытожив сделанное, оформил это как докторскую диссертацию. Защита ее состоялась не заседании ученого совета Института генетики под председательством Вавилова. Диссертация была оценена положительно (голосование было единогласным) и направлена, как полагается, во Всесоюзную аттестационную комиссию (ВАК). В начале 1937 г. диссертация была передана из ВАК на экспертизу Ю. И. Полянскому (Ленинград), давшему целиком положительный отзыв.

С. М. Гершензон
1939 г.

...Не дожидаясь решения ВАК (а что оно будет положительным, я не сомневался), я летом 1937 г. переехал из Москвы в Киев... Поздней осенью этого года я получил вызов в Москву на заседание ВАК. Вместе со мною туда был вызван из Ленинграда Ю. И. Полянский.

Вот как прошло заседание ВАК. Меня посадили в комнату рядом с залом заседаний. Через закрытую в зал дверь слышны были голоса, но слов разобрать было нельзя. Ю. И. Полянский зачитал свой отзыв, а затем в зал вызвали меня.

В числе присутствующих на заседании членов ВАК единственным биологом был Лысенко. Садиться мне не предложили, я стоял, как экзаменуемый школьник. Мне было задано два вопроса (оба задал Лысенко): " Почему в своей диссертации Вы высказываете взгляды, противоречащие воззрениям К. А. Тимирязева?" и "Как Вы трактуете в своей диссертации природу гена?". Я кратко ответил, что моя работа имеет чисто цитогенетический характер, Тимирязев же в своих трудах цитогенетики не касался, поэтому никаких противоречий с ним в диссертации нет. Природу гена я в диссертации не обсуждал и не затрагивал, но многократно упоминал гены, считая их материальными единицами наследственности.

После этого мне предложили покинуть зал, и я снова удалился в прилегающую комнату. Из зала доносились неразборчивые звуки голосов. Сперва в течении сорока минут слышался хриплый голос Лысенко; затем недолго возбужденно говорил Полянский. После этого он вышел ко мне с расстроенным видом и сказал, что диссертация провалена, так как Лысенко охарактеризовал меня как убежденного вейсманиста-менделиста-морганиста; положительный отзыв Полянского и его заключительное слово в мою защиту не помогли...

К истории моей первой докторской добавлю следующее. Диссертацию эту, забракованную ВАК, я напечатал в 1939 г. в Киеве на украинском языке в виде монографии".

У Києві Сергій Михайлович Гершензон залишився назавжди. Йому виділили окрему квартиру неподалік від Інституту, де він і розмістився з родиною. Іван Іванович Шмальгаузен, який на той час очолював Інститут зоології, окрім посади завідуючого відділом генетики запропонував С. М. Гершензону кафедру дарвінізму і генетики в Київському університеті.

Всі сподівання, плани, перспективи були зруйновані на світанку 22 червня 1941 р. нападом фашистської авіації на Київ, розпочалась Велика Вітчизняна війна. Сергій Михайлович зробив декілька спроб записатися добровольцем. Але кожного разу йому відповідали, що радянський уряд вважає дуже важливим збереження наукових кадрів, тому наукові співробітники Академії наук не підлягають мобілізації.

На початку липня був розісланий таємний наказ про евакуацію академіків з родинами до Уфи.

Інститут зообіології разом з інститутами гідробіології та мікробіології було включено до об’єднаного Інституту біології. Життя вчених в евакуації було нелегким, в жахливих побутових умовах люди хворіли, але наукова діяльність продовжувалася. В першу чергу розроблялися теми оборонного характеру. По одній з таких тем, у групі разом з О. П. Маркевичем, працював і С. М. Гершензон. Саме за цю роботу всі учасники групи були нагороджені медалями „За доблестный труд в Великой Отечественной войне”.

В Інституті біології налагодили роботу Вченої ради з захисту дисертацій. У 1942 р. Сергій Михайлович захистив докторську дисертацію. Звіти сесій Академії наук публікувалися у місцевій пресі.

Газета «Красная Башкирия» 2 января 1942 г. «Сессия Академии Наук УССР. Дневное заседание».

С. М. Гершензон в евакуації.
Уфа 1942 р.

«…Академик Д. К. Третьяков ознакомил со своими исследованиями по разработке методов диагностики степени свежести рыб в целях борьбы с рыбными отравлениями. Проф. Н. В. Ермаков доложил о результатах испытаний новых веществ из отходов нефтеперерабатывающей промышленности для борьбы с личинками малярийного комара, а профессор С. М. Гершензон – о получении работниками Башкирской шелководческой станции и Института зообиологии Академии наук УССР новой формы дубового шелкопряда».

Співробітники Інституту зообіології та їх родини змогли повернутися до Києва у квітні 1944 р. Протягом року мешканці Києва розбирали рештки зруйнованих будинків. Співробітники Академії, крім відбудови Хрещатика, займалися приведенням до робочого стану приміщень наукових установ. Експериментальні дослідження були відновлені лише влітку 1945 р.

В стінах Інституту зоології, у відділі генетики під керівництвом Сергія Михайловича Гершензона вивчалися генетичні процеси в природних популяціях тварин.

Сумнозвісна сесія ВАСГНІЛ 1948 року змінила долі багатьох вчених.

З Постанови президії Академії наук УРСР від 6 жовтня 1948 р.:

«З метою корінної перебудови всієї науково-дослідної роботи в галузі біологічних наук президія Академії наук УРСР ухвалює:

Звільнити дійсного члена Академії наук УРСР Д. К. Третьякова від виконання обов’язків директора Інституту зоології.

Звільнити від виконання обов’язків зав. відділами Інституту зоології академіка І. І. Шмальгаузена, професора С. М. Гершензона як антимічурінців, що протягом багатьох років провадили активну боротьбу з прогресивним вченням Мічуріна – Лисенка.

У зв’язку з тим, що відділ генетики Інституту зоології у повному його складі протягом 15 років стояв на позиціях формальної генетики і не дав жодної корисної праці для народного господарства, ліквідувати цей відділ, а наукових співробітників перевести на практичну роботу до науково-дослідних станцій».

Відділ акліматизації та селекції.
С. М. Гершензон з колегами (крайній праворуч М. М.Синицький)

Відділ генетики розформовано, Сергія Михайловича Гершензона переведено на посаду старшого наукового співробітника відділу акліматизації та селекції. Основною метою діяльності відділу стала розробка методів акліматизації нещодавно завезеного до країни дубового шовкопряда. Науково-дослідницька робота велася на базі Інституту зоології, в Теремках, практична — в колгоспах України, куди доводилося їздити Сергію Михайловичу.

Дослідна база відділу акліматизації та селекції

З листа працівників колгоспу «Серп та молот» Вінницької області до дирекції Інституту зоології, квітень 1949 р.:

С. М. Гершензон взявся за вивчення вірусної хвороби дубового шовкопряда. Він зрозумів, що працюючи з вірусом, зможе без перешкод зайнятися його генетикою.

С. М.Гершензон — завідуючий відродженим відділом генетики Інституту зоології. 1958 р.

Завідуючий відділом акліматизації Микола Миколайович Синицький не перешкоджав цій роботі. Як і директор Інституту зоології Олександр Прокопович Маркевич, М. М. Синицький не був прихильником теорії Т. Д. Лисенка, хоча в голос говорити про це не наважувався. Тож в якості старшого наукового співробітника Інституту зоології С. М. Гершензон почав проводити дослідження ентомопатогенних вірусів. Ця робота з часом визначила один з головних етапів наукової діяльності вченого.

З 1967 р. Сергій Михайлович за дорученням Президії АН України очолив роботу по створенню Інституту молекулярної біології та генетики. Вченим були сформульовані основні наукові напрямки майбутнього інституту, проведена колосальна робота з формування наукового колективу.

В 1973 р після перетворення Сектора в Інститут молекулярної біології та генетики С. М. Гершензон протягом кількох місяців очолював новостворену установу. А згодом повністю зосередився на науковій роботі, став завідуючим відділом молекулярної генетики, яким керував до 1987 року.

Наукова діяльність Сергія Михайловича широка і багатогранна. Його наукові публікації цитуються відомими вітчизняними та зарубіжними спеціалістами. В 9 монографіях, три з яких написані вченим в останні роки життя, узагальнені новітні досягнення сучасної науки та результати експериментальних досліджень з генетики.

Сергій Михайлович працював до останнього дня: консультував молодих фахівців, аспірантів, дисертантів, писав статті, відгуки, рецензії. А ще він багато і з задоволенням малював: за останній рік життя — близько півсотні етюдів. Малював, слухав музику, обов’язково — романси Глинки, Вертинського, пісні Окуджави, Висоцького. Він ніколи не жалівся, ніколи і ні на що. Важко хворий вчений мав не аби яку вроджену мужність і вірність своїм життєвим принципам.

7 квітня 1998 року його не стало. Гортаючи останні сторінки автобіографічної книги Сергія Михайловича Гершензона знаходимо такі рядки:

«А главный урок вынесенный мною из жизни, отданной науке: секрет счастья — быть верным истине, бороться за нее, помнить, что в конечном счете она всегда побеждает».


Югославія 1962 р.	Дунай 1969 р.

В. В. Щербицький вручає С. М. Гершензону Орден Трудового Червоного Прапору. 1981 р.

Київ, квітень 1986 р.

Київ, травень 1990 р.