Наукова рада з проблем заповідної справи і діяльності заповідників

Доповідь чл.-кор. НАН України І.А. Акімова «Заповідники НАН України у ХХІ столітті»

Серед 173 наукових установ Національної академії наук України 5 мають особливий статус – біосферних і природних заповідників, тобто установ на яких покладено не тільки наукові, але й практичні задачі по охороні природи. Це Дунайський і Чорноморський біосферні і Карадазький, Український степовий і Луганський природні заповідники. Площа академічних заповідників сягає 143 тис. га, тобто 5,1% всього природно-заповідного фонду України і більше третини (38%) від площ всіх інших заповідників цього фонду.

В цілому ж в Україні налічується 7100 об’єктів різного природно-заповідного фонду, що включає в себе понад десятка категорій і об’єктів загальнодержавного і місцевого значення

Згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд України», природні заповідники (ПЗ) є природоохоронними та науково-дослідними установами загальнодержавного значення, на території яких встановлюється абсолютний заповідний режим. Тобто, будь-яка господарська та рекреаційна діяльність у межах ПЗ заборонена, що, в більшості випадків, слугує ефективним захистом для природних угруповань від дії фактору неспокою з боку людини.

У біосферних заповідниках (резерватах) – виділяється три функціональні зони: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Крім того, в межах БЗ може бути виділена регульованого заповідного режиму. До її складу входять території та об’єкти ПЗФ інших категорій.

До функції зони антропогенних ландшафтів належить економічна (сільськогосподарська, лісогосподарська, водогосподарська), та функція сприяння сталому розвитку. Крім того, вона може використовуватись в рекреаційних, спортивно-туристичних та еколого-виховних цілях.

Площа природно-заповідного фонду в Україні з 1994 року збільшилась майже у 2 рази, або на 1,3 млн. га.

Але все ж спостерігається значне відставання у порівнянні з країнами Європи, де показник заповідності складає в середньому більше 15%.

Хоча природні ландшафти України зазнали значного антропогенного впливу, близько 28% площі нашої країни зайняті природною чи близькою до неї рослинністю (в тому числі: лісами – 15%, луками – 9%, степами та солончаками – 3%, болотами – 2%). Саме ці території становлять основу і визначають напрями розвитку, як природно-заповідного фонду України загалом, так і заповідних об’єктів, підпорядкованих Національній Академії наук.

Одним з критеріїв оптимальності академічних заповідників є їх репрезентативність в зонально-регіональному аспекті, і, в першу чергу, представленість різних ландшафтів степової зони, які зазнали найбільшої трансформації господарською діяльністю людини. Сьогодні природна рослинність степової зони, включаючи і штучні ліси, займає не більше 6% її площі. Природні ділянки збереглися в значній мірі створенню на них заповідників НАНУ.

Наукову цінність заповідників НАН України, у порівнянні об’єктами ПЗФ вищої категорії іншого підпорядкування, можна простежити за таким критерієм, як наявність на їх території рідкісних видів флори та фауни, які занесені до офіційних охоронних переліків (Європейський Червоний список, Червона книга МСОП, Червона книга України, Бернська конвенція, CITES). Для такого порівняння найбільш показовими можуть бути найбільш вивчені на наш час таксономічні групи, такі як судинні рослини та птахи. Всього ж видів судинних рослин, що занесені до офіційних охоронних переліків, в заповідниках і національних природних парках нашої держави зараз нараховується 423 види, птахів – 295 видів.

Рідкісні і зникаючі види в заповідниках

В цілому, високе різноманіття рідкісних видів у академічних заповідниках обумовлене наступними головними факторами:

• вдале географічне розташування;
• репрезентативність та збереженість природних ландшафтів;
• багаторічні стаціонарні дослідження, які для більшості заповідників почали проводитись набагато раніше їх офіційного створення;
• присутність кваліфікованих штатних фахівців та залучення до досліджень науковців інших установ, що є можливим завдяки підпорядкованості НАН України.

Загалом, можна відмітити, що всі заповідники НАН України є репрезентативними для своїх регіонів і успішно виконують функції по збереженню цінних природних комплексів та рідкісних видів, занесених до міжнародних та вітчизняних охоронних списків.

Які ж особливості характерні окремим академічним заповідникам?

Чорноморський біосферний заповідник

Складається з 4 відділень

Науковий куратор – Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України. Площа 89129 га, в тому числі всього 14148 га суші. Територія включає кілька материкових ділянок, острови і мілководну ділянку Чорного моря.

Заснований у 1927 році. З 1993 р. – біосферний. У 1998 р. територію розширено на 13461 га. Добре розвинена інфраструктура.

Штат: служба охорони – 19 осіб; екоосвіта і наука – 9 осіб.

Головна мета заповідника - охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів, а також унікальних комплексів піщаних арен і спустелених степів Нижньодніпров’я.

Судинні рослини – понад 700 видів; комахи – понад 4000 видів; кліщі – понад 100 видів; молюски – 62 види; ракоподібні – 64 види; риби – 82 види; земноводні – 9 видів; плазуни – 9 видів; птахи – 305 видів (разом з перелітними); ссавці – 47 видів. Щорічно зимує більше 120 тис. особин птахів. До Червоної книги України занесено 24 види флори та 69 видів фауни.

Проблеми.

Недосконалість територіальної структури, силу відсутність належного зонування, зокрема зон з перехідними режимами господарської діяльності. Необхідність включити до складу 45 тис. га земель, переважно за рахунок «перехідних» зон і подолати фрагментарність та інші вади територіальної структури. В наслідок протидії органів місцевого самоврядування та відсутності підтримки держави, з проекту розширення зараз випало близько 20 тис. га.

Відсутність Проекту організації території та повноцінного землевпорядкування. Для проведення цих робіт потрібно близько 850 тис. грн.

Ускладнення умов практичної природоохоронної діяльності – боротьби з браконьєрством, особливо у межах акваторії. Численні провокації проти інспекторів, єгерів, фабрикування справ протягом 2006 р. зв’язувала роботу служби охорони. Адміністрація вимушена залучати бійців спец підрозділу «Беркут». Послуги є платними, на що гроші не виділяються.

Дунайський біосферний заповідник.

Науковий куратор – Одеське відділення Інституту біології південних морів НАН України. Площа 46402,9 га, в тому числі 6,9 га морської акваторії. Територія включає частину сучасної морської дельти Дунаю, острів Єрмаків, Стенцівсько-Жебриянівські плавні і Жебриянівська піщана гряду.

Як самостійний – з 1981 р. Державний заповідник – з 1981 р. З 1998 - Дунайський біосферний заповідник.

Штат: служба охорони – 12 осіб; екоосвіта – 2 особи; наука – 6 осіб.

Заповідник створений для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного значення.

Судинні рослини – біля 950 видів; комахи – до 4500 видів; риби – 90 видів; земноводні – 10 видів; плазуни – 5 видів; птахи – 252 види; ссавці – 40 видів. Щорічно зимує більше 150 тис. особин птахів. До Червоної книги України занесено 8 видів флори і 61 вид фауни.

Проблеми.

Будівництво судноплавного каналу в заповідній зоні на гирлі “Бистре”.

Карадазький природний заповідник

Науковий куратор – Інститут біології південних морів НАН України. Площа 2874 га, в тому числі 809 га акваторії Чорного моря. Охоронна зона включає середньовікове поселення Тепсень площею 940 га.

У 1979 р. отримав статус державного заповідника. З 2001 р. „Рослинно-тваринний комплекс заповідника та фонд стародруків бібліотеки заповідника 17-19 ст.” увійшов до об’єктів, що становлять національне надбання. В 2004 році „Аквально-скельний комплекс Карадагу” увійшов до переліку Рамсарської конвенції водно-болотних угідь міжнародного значення. В 2005 році були завершені роботи з підготовки та затвердження у 2006 р нового „Проекту організації території та охорони природних комплексів Карадазького природного заповідника НАН України”. Заповідник має діючий Держакт на право користування землею. Новий Держакт на землю знаходиться на затвердженні в СМ АР Крим. Оформлюються документи на відведення охоронної зони заповідника.

Штат: 2 наукових відділи, служба охорони, відділ екологічної освіти та наукової інформації, господарська частина та житлово-комунальне господарство. Працює 135 осіб (служба охорони 20 осіб; екоосвіти і науки – 115 осіб).

В заповіднику охороняється єдиний у Європі масив юрського періоду з типовими рисами вулканічної діяльності.

Судинні рослини – 1169 видів; комахи – 1752 види; ракоподібні – 127 видів; молюски – 70 видів; риби – 89 видів; земноводні – 4 види; плазуни – 8 видів; птахи – 210 видів; ссавці – 29 видів. До Червоної книги України занесено 73 види флори і 127 видів фауни.

Проблеми.

Головна проблема – кадрова. Відсутність житла не дозволяє приймати на роботу молодих фахівців, а також охорона заповідника. Це потребує допоміжного фінансування роботи цього підрозділу.

Український степовий заповідник.

Науковий куратор – Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. 4 відділення: Хомутовський степ (1028 га); Кам’яні могили (404 га); Крейдова флора (1134 га); Михайлівська цілина (202,4 га) в Донецькій, Запорізьській і Сумській обл. Загальна площа 2768,4 га.

Створений в 1961 р. Відділення «Крейдова флора» створене в 1988 р.

Планується відкриття відділення «Кальміуське», де буде взято під охорону майже 1000 га степової рослинності в долині р. Кальміус.

Штат: служба охорони – 10 осіб; наука та екоосвіта – 11 осіб.

В заповіднику охороняються цілинні різнотравно-ковилові, типчаково-ковилові, лучні степи, унікальні ділянки кретофільної рослинності, степова фауна. Зберігається 23 еталонні типи та відміни ґрунтів.

Судинні рослини – 1064 види; комахи – близько 7000 видів; риби – 25 видів; земноводні – 9 видів; плазуни – 7 видів; птахи – 200 видів; ссавці – 54 види. До Червоної книги України занесено 62 види флори і 67 видів фауни.

Проблеми.

• Відсутність Проекту організації території заповідника, на що потрібне окреме фінансування.
• Існують проблеми з охоронною зоною (земля аж до границь заповідника розпайована і власники використовують свої наділи по своїй вигоді чи баченню).
• В останні роки різко посилився процес заліснення реліктових степових (лучних) екосистем. Проблему необхідно негайно вирішувати, оскільки деревно-чагарникова рослинність доходить до 15-40%, що знищує реліктову цінність степу.
• Зменшення видового складу травостою на абсолютно заповідних територіях.
• Відсутній відділ з еколого-освітньої діяльності. Цю роботу виконують науковці, що відволікає останніх в значній мірі від виконання основних функцій.
• Надзвичайна подрібненість заповідника і віддаленість окремих відділень. Проблеми із транспортними витратами. До того ж відсутні офіси у «Крейдовій флорі» та «Михайлівській цілині», а також електроенергія, автотранспорт. Повністю відсутній транспорт служби охорони (мотоцикли, велосипеди тощо).
• Відсутність коштів на капітальний та поточний ремонти (поміщення 50-60-тих років потребують термінового капремонту).
• Велика кількість наукових тем (3-5 шт.) та відсутність необхідних спеціалістів не дає можливості рутинно виконувати НДР.
• Відсутність службового житла для науковців.

Луганський заповідник.

Науковий куратор – Донецький ботанічний сад НАН України. Складається з 3 відділень: Станично-Луганське (495 га); Стрільцівський степ (995,7 га); Провальський степ (587,5 га) в Донецькій обл. Загальна площа 2077,2 га.

Стрільцівський степ з 1931 р. оголошений заказником місцевого значення. Засновано в 1948 р.

В 2004 р. завдяки фінансовій та організаційній підтримці НАНУ, відбулося розширення території заповідника на 501,7 гектара, а в 2005 р. - штат. Штат: служба охорони – 14 осіб; наука та екоосвіта - 15 осіб.

В заповіднику охороняються цілинні різнотравно-ковилові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси і популяції байбака.

Судинні рослини – 1082 види; комахи – понад 1800 видів; риби – 40 видів; земноводні – 8 видів; плазуни – 12 видів; плазуни – 270 видів; ссавці – 63 види. До Червоної книги України занесено 36 видів флори і 91 вид фауни.

Проблеми.

Через недофінансування заповідника у 1980-1990-х рр. – будівлі і споруди знаходяться в незадовільному стані, відсутній транспорт, сільськогосподарська техніка тощо.

* * *

З світової природоохоронної практики відомо, що створення та підтримка заповідних територій є одним з найбільш ефективних методів збереження навколишнього середовища. Площі об’єктів природно-заповідного фонду в багатьох країнах становлять значний відсоток, який може доходити до 15-20% від загальної території. В Україні зараз вона становить лише 4,5% площі держави. Але, до 2015 року заплановано збільшення площі ПЗФ майже вдвічі.

У той же час, стан біорізноманіття більшості об’єктів ПЗФ України, особливо заказників і пам’яток природи, залишається вивченим недостатньо, або по ним взагалі відсутня будь-яка достовірна інформація. Це стосується і окремих об’єктів ПЗФ вищої природоохоронної категорії, особливо тих, що підпорядковані деяким іншим відомствам.

Через це, достовірно невідомі об’єкти охорони, ефективність мережі ПЗФ щодо збереження і відтворення видів і угруповань, в першу чергу, «червонокнижних». У відповідності до цього неможливо говорити не тільки про аналітичні оцінки, а й про державне планування управління об’єктами природно-заповідного фонду та збереження рослинного і тваринного світу.

Згадана ситуація зараз спостерігається для більшості існуючих об’єктів природно-заповідної мережі держави, включаючи і значну кількість заповідників і національних природних парків. На цьому фоні значно краще виглядають об’єкти ПЗФ вищої категорії, що підпорядковані Національній Академії наук України.

Біосферні і природні заповідники НАН України повністю відповідають своєму функціональному призначенню і мають один з найвищих природоохоронних рейтингів серед інших об’єктів природно-заповідного фонду України, включаючи і ті, що відносяться до Мінприроди України. На відміну від багатьох відповідних об’єктів загальнодержавного значення іншого підпорядкування, у заповідниках НАН України на належному законодавчому рівні здійснюється природоохоронна, наукова, еколого-освітня та рекреаційна діяльність. Регулярно і в повному об’ємі ведуться Літописи природи, що підтримується висококваліфікованими штатами наукових відділів та дослідженнями співробітників інших установ НАН України. Заповідники НАН України є одніми з перших об’єктів природно-заповідного фонду, де почались роботи з видання Літописів природи, як офіційних наукових видань, що дає можливість вирішення надзвичайно гострої проблеми захисту наукового авторства.

Міжнародне визнання унікальності і важливості для збереження біорізноманіття цих об’єктів і, особливо, біосферних заповідників, стало можливим, в першу чергу, завдяки величезній науковій і природоохоронній роботі, що проводилась і проводиться фахівцями Національної Академії наук на території заповідників при підтримці Президії НАН України. На більшості біосферних і природних заповідників НАН України успішно залучаються кошти за рахунок розвитку екотуризму, надання платних послуг, використання міжнародних грантів, що суттєво зменшує тиск на Державний бюджет України і дозволяє більш успішно розвивати інфраструктуру та проводити еколого-освітні та природоохоронні кампанії.

Особливу цінність становлять згадані об’єкти, як багаторічні наукові полігони для проведення моніторингу навколишнього середовища, вивчення змін у стані рідкісних природних угруповань і, особливо, видів Червоної книги України та міжнародних природоохоронних списків і конвенцій, адже моніторинг у вигляді Літопису природи у кожному заповіднику є єдиною загальнодержавною складовою моніторингу біорізноманіття в Україні. Іншого немає. Саме це є підставою для створення державної системи моніторингу біорізноманіття і взагалі, довкілля як складових основи сталого розвитку.

Відповідно до закону «Про природно-заповідний фонд України» (ст.8, 41), наукові дослідження є шляхом збереження територій та об’єктів ПЗФ, а стаття 42 вказує, що ці дослідження затверджуються саме Національною Академією наук України разом з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (в даному випадку – Мінприроди України). Це саме стосується і координації наукових робіт на заповідних територіях.

В той же час, на практиці, Національна Академія наук майже усунута від виконання обов’язків, покладених на неї законом України. Вона має можливість повноцінно діяти лише на територіях ПЗФ, які їй підпорядковані, що становить дуже незначний відсоток від загальної кількості об’єктів природно-заповідної мережі.

Таким чином, для поліпшення розглянутої ситуації, можна запропонувати наступні заходи:

• не перепідпорядковувати Мінприроди об’єкти ПЗФ, що відносяться до НАН України;
• забезпечити виконання відповідних статей закону «Про природно-заповідний фонд України» про проведення та координацію науково-дослідних робіт Національною Академією наук України на існуючих об’єктах ПЗФ, незалежно від їх підпорядкування;
• створити на основі об’єктів ПЗФ НАН України навчально-методичні центри з організації моніторингових робіт для підвищення кваліфікації наукових співробітників об’єктів ПЗФ іншого підпорядкування;
• зробити обов’язковим участь НАН України у роботах по розширенню територій існуючих та створення нових об’єктів ПЗФ України;

Що ж до майбутнього заповідників в системі НАН України, то як природоохоронні установи вони мають бути частиною державної служби моніторингу довкілля і найбільш репрезентативними ядрами біорізноманіття у екологічної мережі України. Це мають бути еталонні об’єкти в системі невиснажливого природокористування і сталого розвитку. Як наукові заклади вони застосовуючи новітні методики дослідження мають стати осередками вивчення регіональних особливостей біорізноманіття. Їх нагальна задача – застосування ГІС і інших комп’ютерних технологій, матеріальне транспортне та інше забезпечення, проведення широкої еколого-просвітницької роботи та інших екологічно безпечних робіт на комерційній основі задля залучення коштів для наукової і природоохоронної діяльності.

Постійного поліпшення потребує інфраструктура заповідників з огляду еколого-просвітницьку і природоохоронну діяльність, а охоронна і екскурсійно-просвітницька робота потребують постійної організаційної оптимізації

Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, 2008 р.